Така вже моя доля- втiшатися вiршами...

                ***
Така вже моя доля- втішатися віршами,
То слухать грім небесний, то тишу у полях,
То десь блукать степами і стежить за орлами,
То пісню солов"їну десь слухать у лісах...
Така вже моя доля летіть за світ, за очі,
Щоб сердце не страждало, не плакала душа,
Щоб не лягала спати раніш, ніж опівночі,
Щоб ті вірші складала, щоб сум не їв, мов ржа...
Хитаюся від вітру, немов ота билина,
Одна, мов та вербичка, на березі ріки,
Немає поряд доні, не дав бог мені сина,
Пишу листи в Росію та сльози ллю гіркі...
Ой, веснонько чарівна, зніми мою напругу,
Зніми тягар гнітучий, важкий той хрест з душі,
Одна донька далеко - смерть вирвала з рук другу,
Так болісно та гірко, і тяжко так мені!..
І серце хоче вірить-ось йдуть вони додому,
Знов стало гарно, любо у мене на душі,
І горе забуваю і забуваю втому,
Як бачу дочок разом- нехай хоч у ві сні!..
Така вже моя доля- втішатися віршами,
То слухать грім небесний, то тишу у полях,
То день блукать степами, населених орлами,
То квіти рвати в полі з сльозами на очах...

                ***