Хочет Бог всегда лечить нам раны
в тех местах, где мы наносим их.
Мы резки, ибо хотим познанья,
ясен он и поделён на всех.
И не даст Господь Бог одобренья,
и даров не примет пресвятых,
пока гости из его владений
могут вольные найти пути.
Только мертвый пьет
воду нашей полыньи земной,
когда молча Бог ему кивнет.
Нам предписано все то, что громко,
а ягня на шею хочет тронку*,
это тихое желанье в нем живет.
* Тронка – колокольчик, который пастухи вешают на шею животным.
Завжди прагне бог залікувати
ті місця, що ми прорвали їх.
Ми різкі, бо хочемо пізнати,
він ясний, поділений на всіх.
І не дасть господь своєї згоди,
щоб дари прийняти пресвяті,
поки гості із його господи
можуть вільні віднайти путі.
Тільки мертвий п'є
з нашої земної ополонки
як мовчазно бог йому кивне.
Нам заказано все, голосне,
а ягня до шиї хоче тронки,
це бажання тихе в ньому є.
566 Василь Стус. Из Рильке. Сонеты к Орфею, II, 16
© Copyright: Алёна Агатова, 2021
Свидетельство о публикации №121031500633
Свидетельство о публикации №121031500633
Рецензии