Времена года. Ироническое

    Н. Бидненко.
Я – Жінка. А чи, може, ти осліп,
Чи панцир спорудив собі зі сталі…
А весни йдуть, і кличуть у політ,
І манять, манять недосяжні далі.

Я – Жінка. Подивись уважно ще,
І хай збігають роки за роками…
А літо поливає нас дощем
І обіймає теплими руками.

Я – Жінка. Хай жовтіє вже трава,
Втрачають одяг на деревах віти.
І злиться осінь – звісно, неправа.
Я – Жінка. І цього не відмінити.

А як ступне вже на поріг зима
І затріщать льоди річками дзвінко,
Я їй скажу: «Стараєшся дарма,
Не здамсь без бою! Я найперше Жінка!»

***
Я -Женщина. А может ты ослеп?
Иль панцирь водрузил себе из стали...
А вёсны всё идут, зовут в полёт,
И манят, манят в недоступность дали.

Я -Женщина. Внимательно смотри,
И пусть летят года огромными шагами...
А лето поливает нас своим дождём
И обнимает очень тёплыми руками.

Я -  Женщина. Желтеет вся трава,
Теряют листья, растения меняются,
И злится осень - ясно, неправа.
Я -  Женщина. И это не обсуждается.

А как наступит на порог зима
И ледяные реки звонко затрещат,
Я ей скажу:"Стараешься ты зря,
Не сдамся я без боя! Я прежде - Женщина!"