що за диво...

ніби дихають в лик холодком
над долинами сизі тумани,
болю вогкість стікає струмком
та веде пересуди омана…

крізь черешні старі визира
молодик і сміється над тінню,
зачепившись за кінчик пера,
визначає нам міру прозріння…

занудилась вже тишею ніч,
обсипає облесливим словом…
сонце вийшло туману навстріч
і зраділо такому улову…

хмари  сиві в намисто збира,
ловить в кухлики дзвони над лісом,
не дарма ж та хвилююча гра
стала нині для них компромісом…

обливає жовтавий кісник
та червоне намисто на шиї
щедрий промінь – ще той чарівник,
що землицю зігріти воліє…

вже заграли музики…скрипаль
ледь торкнувся до струн, що за диво –
загорнулась мета в пастораль,
посміхнулась до сонця цнотливо…

не йняла вона віри давно
ні медовим словам, ні полину –
впала в грунт благодатним зерном,
щоб пізнати пророченням ціну…

*****

словно дышат прохладой в лицо
над долиной седые туманы,
боли влажность стекает ручьём
и звучат кривотолки обмана…

сквозь черешневый сад /из вчера/
потешается месяц над тенью…
зацепившись за кончик пера,
уготовит нам меру прозренья…

ночь упала в унынье в тиши,
осыпая угодливым словом
солнца луч из тумана спешит
нам, являя для радости повод…

нижет бусы из тучек седых,
звон летящий сбирает в репризы
и не зря, в этих играх простых,
стала видимой нить компромисса…

загорается в золоте лент,
в ожерелье червлёном на шее
щедрый лучик – сказатель легенд,
что с желаньем землицу согреет…

вот и музыки всплеск, а скрипач
лишь коснулся струны, что за диво –
пастораль для мечты, будто врач,
и она улыбнулась стыдливо…

как не верила крайне давно
ни медовым словам, ни полыни,
впала в грунт благодатным зерном,
чтоб узнать предсказанье стихии…

04.03. – 10.03.2021