IЩЕ
выкусываю блох глухих времен,
все жартував, писав і баламутив, –
собачий гавкіт, ніби древній патефон.
Майдановцем-бандеровцем я не был
до альма-матер, до работы и потом,
але мою Вкраїну-неньку, землю, небо
любив, і не виляв, мов віялом, хвостом.
Блохастую ЗЕгнусь, и поганьРады тоже,
– восторг щенка, барбоса – для меня,
і просить цегли пики-морди їх ворожі –
армагеддон в анфас і в профіль чортівня.
Пииту, рифмачу и певуну не синекура,
пачкун-маратель-графоман – вот мой удел!
Петро Скорук – я, лише лірик у натурі,
та б шавкою завив, хоч як, хоч де.
И все же будет очень странным
мое волнение в крови, в душе -
пишу, співаю, сиплю сіль на рани,
і хрипло гавкаю іще, іще, іще…
Свидетельство о публикации №121030905604