Кобзар

Це наш Пророк і почесна людина,
Яку вшановуємо з року в рік,
Нехай кожен українець задумається над цими словами,
А я починаю про Кобзаря писати вірш.

Згадую вірш "Тополя", як дівчина козакА чекала,
Заради коханого який не вернувся, готова була, щоб рушниками спустили у яму,
Пройшло багато часу, все немов змінилось,
Тільки вірш і сенс його, в серці у нас залишився,
Така правда, така доля не смій цього встидатись,
За свою країну гордо потрібно шаблю тримати.

У поемі "Катерина" все також непросто, візьму я цитату із віршУ і прокоментую трішки,
"Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люде,
Роблять лихо з вами",
Недарма такі слова потужні, в яких своя правда,
Не було ніколи між Росією ні кохання ні дружби,
Читаючи вірші, задумуюсь:
"Як можна було так писати?",
Не знаючи майбутнього, такі сильні слова підбирати.

Багато віршів про які я можу вічно розповідати,
Але Заповіт кожен з нас повинен назавжди собі запам'ятати,
Він так любив Україну і за право боровся,
Як був би живим то над могилами наших Героїв би низько їм уклонився,
Тарасе, Україна незалежною стала, тільки приходиться українцям все таки на чужину втікати.