Заблукала у травах високих,
Потонула у квітах на мить,
Там волошок розмай синьооких…
Як же можна це все не любить?
Потонула у мріях дівочих,
Захотіла скупатись в красі,
Це, неначе із снів тих пророчих,
Де вмивалась в сріблястій росі.
Аромат затамовує подих
Й непомітно дурманить, п’янить,
Ніжно стебел торкаюся гордих…
Кожна думка прекрасним ряснить.
Я дивлюся на квіти навколо,
Мило зором погладжую їх,
А десь там, за он тим видноколом,
Шлях до щастя, напевно, проліг.
Заквітчати б його у ці квіти
Та ще й росами срібними вмить,
Лиш про щастя в житті гомоніти,
Його з чаші життєвої пить.
Тому буду у травах блукати,
Діаманти-росини збирать,
І стежину до щастя шукати,
Щоб в житті лиш у нім потопать.
05.07.2020 р.
Заблукала
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2021
Свидетельство о публикации №121030809344
Свидетельство о публикации №121030809344
Рецензии