Спливають в пам'яті ці очі.
І ріжуть слух його слова.
Вони такі різькі і точні: -
Жебрацтво, бідність, і ганьба.
Тарас Григорович Шевченко...
Дійшли до нас його вірші.
Їх вчили ми іще зі школи.
Вподобали, хоч і малі.
Була правдива їхня щирість.
Якась невимовна туга.
Плач душі, яка в немилості.
Від панів терпіла наругу.
В ті часи пройшла його юність.
Бідні, знедолені люди.
Вже дитиною пізнав трудність.
На панщині спини гнули.
Мале хлоп'я ще беззахисне.
Але вже був поєт, художник.
Шукав долю шляхами різними.
Мабуть було призвання, дотик.
До його таланту, впертості.
З якими пройшов всі дороги.
Додалась наполегливість.
Він отримав винагороду.
Лишив після себе спадщину.
Вірші, поєми, картини.
Заповідав своїм пращурам.
Живуть вони і понині.
Спогад про Т. Г. Шевченко
© Copyright: Вера Денищенко, 2021
Свидетельство о публикации №121030810087
Свидетельство о публикации №121030810087
Рецензии