Сказка про Оха-чародея
(Перевод с украинского)
В тридевятом славном царстве,
там, где правил царь Горох,
объявился на хозяйстве
мудрый пан, вельможный Ох.
Сам тот Ох росточком с ноготь,
но на сажень борода,
знает он, где мёд, где дёготь,
у кого и где беда.
Кто ведёт дела совместно,
где порядок, где подвох, -
принимает всех любезно,
только нужно молвить: "Ох!"
Поначалу весь денёчек
на пригорке принимал,
а потом ушёл в тенёчек,
глас оттуда подавал.
Как с утра да спозаранку
стал народ надоедать,
Ох залёг себе в землянку,
Оха больше не видать.
Если кто-то место знает,
где трухлявый пень и мох,
то приходит и стенает,
иль вздыхает тихо: "Ох!"
Даже если ненароком
это "ох!" промолвишь ты,
знай, что выйдет слово боком, -
и не избежать беды!
Враз затянет с головою
моховой трясины гнёт
и с душой ещё живою
под землёю погребёт.
Под землёю там - палаты,
где вельможный Ох сидит,
расписные экспонаты,
злато-серебро рябит;
дорогие самоцветы
ярче звёзд огнём горят,
сплошь - заморские букеты,
птички райские сидят;
чешуёй златой играют
чудо-рыбки в хрустале;
взгляд медведи ублажают,
проводя парад-алле.
Вмиг тебя там одурманят
запахи наперебой,
попугаи оболванят
поговоркою чудной.
Рыбка поглядит с испугом
сквозь хрусталь, воды глотнёт...
Тут медведи станут кругом,
каждый лапу подаёт, -
тот берёт тебя за руку,
тот касается плеча,
как не раздразнить зверюгу? -
кровь прольётся горяча.
Через белые перчатки
коготки тебя - царап!
Как тут вырвешься из хватки,
из самих медвежьих лап?
Если ты хоть раз попался, -
как в ловушку для мышей, -
то сиди, как приковался,
лишний раз вдохнуть не смей.
Выйдет Ох: "Кого я вижу!
Не желаешь послужить?
Иль готовишься, предвижу,
Голову свою сложить?"
Скажешь: "Я служить не буду", -
цок по лбу тебя, дружок,
не пристало нынче люду
возражать хотя б чуток.
Стань на службу, нерадивый,
согласишься - молодец!
Только ты учти, служивый, -
с той поры тебе - конец!..
Доведётся дни и годы
в подземелье пребывать.
Под землёю нет свободы,
звёзд и солнца не видать.
И повсюду - лишь ворота
под замком да под ключом ...
Слышишь, часто плачет кто-то,
льются слёзоньки ручьём.
Песня плачу отвечает,
плач - напеву, без конца ...
Горько пленница рыдает,
дожидаясь молодца;
песни ей поёт жар-птица,
дива дивные сулит,
но губительна темница,
чахнет девушка, грустит.
Чтоб девица не страдала,
кто-то смелый из стрелков
должен разрубить сначала
семьдесят и семь замков ...
Эта сказка надоела?
Что ж! берите кладенец,
и к замкам, вперёд, за дело! -
будет сказочке конец!
07.03.1906
"Казка про Оха-чародія"
В тридев'ятім славнім царстві,
де колись був цар Горох,
є тепер на господарстві
мудрий пан, вельможний Ох.
Сам той Ох на корх заввишки,
а на сажень борода,
знає край і вдовж, і вширшки,
і кому яка біда.
Чи хто правий, чи неправий,
чи хто прийде сам, чи вдвох, —
всіх приймає пан ласкавий,
тільки треба мовить: "Ох!"
На зеленому горбочку
спершу він людей приймав,
потім сів у холодочку,
звідти голос подавав.
А як з ранку та й до ранку
стали люди обридать,
Ох зробив собі землянку,
Оха більше не видать.
Але хто те місце знає,
де трухлявий пень і мох,
той приходить і волає
або й тихо каже: "Ох!"
Хоч би навіть ненароком
теє "ох!" промовив ти,
знай, що вилізе те боком, —
воріття вже не знайти!
Бо затягне з головою
трясовиця мохова
і з душею ще живою
під землею похова.
Під землею ж там — палати,
де вольможний Ох сидить,
гарні, пишнії кімнати,
срібло-злото скрізь ряхтить;
дорогії самоцвіти,
наче зорі, миготять,
скрізь заморські дивні квіти,
по клітках пташки сидять;
золотії грають рибки
в кришталевих скриньочках;
і ведмеді ходять дибки
в рукавичках, жупанках.
Враз тебе там обморочать
блиск і пахощі міцні,
попугаї заторочать
приказки якісь дивні.
І безглузді очі втупить
в тебе рибка, мов чига...
Тут ведмедів гурт обступить,
кожен лапу простяга, —
той бере тебе за руку,
той торкає за плече;
боронь боже ворухнутись! —
кров одразу потече.
Бо крізь білі рукавички
враз проб'ються пазурі
гачкуваті, мов гаплички, —
так і вп'ються, мов щурі.
Тож, коли вже раз попався, —
наче в пастку бідна миш, —
то сиди, мов прикувався,
не рушай, мовчи та диш.
Вийде Ох: "Вітай в гостині!
Чи волієш нам служить?
Чи волієш, може, нині
головою наложить?"
Скажеш: "Я служить не згоден", —
зараз цок тебе в лобок,
якщо ти носить не годен
рукавички й жупанок.
Стань на службу — подарують
рукавички й жупанець,
привітають, пошанують, —
тільки ж там тобі й кінець!
Вічно будеш пробувати
у підземному дворі,
більш тобі вже не видати
ані сонця, ні зорі.
Де торкнешся — всюди брами
під замком та під ключем...
Десь далеко хтось часами
озивається плачем.
Спів на плач відповідає,
плач на спів, так без кінця...
Кажуть, бранка там ридає,
жде юнака-молодця;
коло неї там жар-птиця
співом душу потіша,
та сумна міцна темниця,
смутна в дівчини душа.
Якби хтів їй волю дати
хто з хоробрих юнаків,
мусить перше розрубати
сімдесят ще й сім замків...
Вже вам казка обридає?
Що ж! хто має кладенець,
хай замки ті розрубає, —
буде казочці кінець!
Свидетельство о публикации №121030203013