Сказка про Оха-чародея

ЛЕСЯ УКРАИНКА
(Перевод с украинского)


В тридевятом славном царстве,
там, где правил царь Горох,
объявился на хозяйстве
мудрый пан, вельможный Ох.

Сам тот Ох росточком с ноготь,
но на сажень борода,
знает он, где мёд, где дёготь,
у кого и где беда.

Кто ведёт дела совместно,
где порядок, где подвох, -
принимает всех любезно,
только нужно молвить: "Ох!"

Поначалу весь денёчек
на пригорке принимал,
а потом ушёл в тенёчек,
глас оттуда подавал.

Как с утра да спозаранку
стал народ надоедать,
Ох залёг себе в землянку,
Оха больше не видать.

Если кто-то место знает,
где трухлявый пень и мох,
то приходит и стенает,
иль вздыхает тихо: "Ох!"

Даже если ненароком
это "ох!" промолвишь ты,
знай, что выйдет слово боком, -
и не избежать беды!

Враз затянет с головою
моховой трясины гнёт
и с душой ещё живою
под землёю погребёт.

Под землёю там - палаты,
где вельможный Ох сидит,
расписные экспонаты,
злато-серебро рябит;

дорогие самоцветы
ярче звёзд огнём горят,
сплошь - заморские букеты,
птички райские сидят;

чешуёй златой играют
чудо-рыбки в хрустале;
взгляд медведи ублажают,
проводя парад-алле.

Вмиг тебя там одурманят
запахи наперебой,
попугаи оболванят
поговоркою чудной.

Рыбка поглядит с испугом
сквозь хрусталь, воды глотнёт...
Тут медведи станут кругом,
каждый лапу подаёт, -

тот берёт тебя за руку,
тот касается плеча,
как не раздразнить зверюгу? -
кровь прольётся горяча.

Через белые перчатки
коготки тебя - царап!
Как тут вырвешься из хватки,
из самих медвежьих лап?

Если ты хоть раз попался, -
как в ловушку для мышей, -
то сиди, как приковался,
лишний раз вдохнуть не смей.

Выйдет Ох: "Кого я вижу!
Не желаешь послужить?
Иль готовишься, предвижу,
Голову свою сложить?"

Скажешь: "Я служить не буду", -
цок по лбу тебя, дружок,
не пристало нынче люду
возражать хотя б чуток.

Стань на службу, нерадивый,
согласишься - молодец!
Только ты учти, служивый, -
с той поры тебе - конец!..

Доведётся дни и годы
в подземелье пребывать.
Под землёю нет свободы,
звёзд и солнца не видать.

И повсюду - лишь ворота
под замком да под ключом ...
Слышишь, часто плачет кто-то,
льются слёзоньки ручьём.

Песня плачу отвечает,
плач - напеву, без конца ...
Горько пленница рыдает,
дожидаясь молодца;

песни ей поёт жар-птица,
дива дивные сулит,
но губительна темница,
чахнет девушка, грустит.

Чтоб девица не страдала,
кто-то смелый из стрелков
должен разрубить сначала
семьдесят и семь замков ...

Эта сказка надоела?
Что ж! берите кладенец,
и к замкам, вперёд, за дело! -
будет сказочке конец!

07.03.1906



"Казка про Оха-чародія"

В тридев'ятім славнім царстві,
де колись був цар Горох,
є тепер на господарстві
мудрий пан, вельможний Ох.

Сам той Ох на корх заввишки,
а на сажень борода,
знає край і вдовж, і вширшки,
і кому яка біда.

Чи хто правий, чи неправий,
чи хто прийде сам, чи вдвох, —
всіх приймає пан ласкавий,
тільки треба мовить: "Ох!"

На зеленому горбочку
спершу він людей приймав,
потім сів у холодочку,
звідти голос подавав.

А як з ранку та й до ранку
стали люди обридать,
Ох зробив собі землянку,
Оха більше не видать.

Але хто те місце знає,
де трухлявий пень і мох,
той приходить і волає
або й тихо каже: "Ох!"

Хоч би навіть ненароком
теє "ох!" промовив ти,
знай, що вилізе те боком, —
воріття вже не знайти!

Бо затягне з головою
трясовиця мохова
і з душею ще живою
під землею похова.

Під землею ж там — палати,
де вольможний Ох сидить,
гарні, пишнії кімнати,
срібло-злото скрізь ряхтить;

дорогії самоцвіти,
наче зорі, миготять,
скрізь заморські дивні квіти,
по клітках пташки сидять;

золотії грають рибки
в кришталевих скриньочках;
і ведмеді ходять дибки
в рукавичках, жупанках.

Враз тебе там обморочать
блиск і пахощі міцні,
попугаї заторочать
приказки якісь дивні.

І безглузді очі втупить
в тебе рибка, мов чига...
Тут ведмедів гурт обступить,
кожен лапу простяга, —

той бере тебе за руку,
той торкає за плече;
боронь боже ворухнутись! —
кров одразу потече.

Бо крізь білі рукавички
враз проб'ються пазурі
гачкуваті, мов гаплички, —
так і вп'ються, мов щурі.

Тож, коли вже раз попався, —
наче в пастку бідна миш, —
то сиди, мов прикувався,
не рушай, мовчи та диш.

Вийде Ох: "Вітай в гостині!
Чи волієш нам служить?
Чи волієш, може, нині
головою наложить?"

Скажеш: "Я служить не згоден", —
зараз цок тебе в лобок,
якщо ти носить не годен
рукавички й жупанок.

Стань на службу — подарують
рукавички й жупанець,
привітають, пошанують, —
тільки ж там тобі й кінець!

Вічно будеш пробувати
у підземному дворі,
більш тобі вже не видати
ані сонця, ні зорі.

Де торкнешся — всюди брами
під замком та під ключем...
Десь далеко хтось часами
озивається плачем.

Спів на плач відповідає,
плач на спів, так без кінця...
Кажуть, бранка там ридає,
жде юнака-молодця;

коло неї там жар-птиця
співом душу потіша,
та сумна міцна темниця,
смутна в дівчини душа.

Якби хтів їй волю дати
хто з хоробрих юнаків,
мусить перше розрубати
сімдесят ще й сім замків...

Вже вам казка обридає?
Що ж! хто має кладенець,
хай замки ті розрубає, —
буде казочці кінець!