Когда умру, на свете запылает...

ЛЕСЯ УКРАИНКА
(Перевод с украинского)

Когда умру, на свете запылает
Моих напевов брошенный огонь,
И сдержанное пламя засияет,
Согреет днём остывшую ладонь.
И тот придёт, чей образ я носила
В сердечке вместе с песнями к нему.
«Она тебе жар сердца посвятила»,-
Его узнав, расскажут все ему.
Он гордо скажет: «Нет!» - и лоб поднимет,
И гордо прочь уйдёт, не бросив взгляд назад.
Тогда не принимал, так и теперь не примет
Советов, что даются невпопад.
Я вас прошу, крылатые, в истоме
Вослед за ним, как искорки, лететь,
Остаться с ним в его холодном доме,
Вернуться и опять о нём напеть.
А если мой возлюбленный в гордыне
Отбросит нас с напевами опять,
Пускай в гробу, почившими отныне,
Стихи мои останутся лежать.
Но если он с тоской и со слезами
Сумеет вспомнить прошлую любовь,
Тогда, о песни, расстаёмся с вами,
К нему летите, заклинаю, вновь.

28 декабря 1896

***
Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.
І прийде той, чий образ я носила
З піснями вкупі в серденьку свому.
«Вона для тебе сей вогонь лишила»,
Його пізнавши, скажуть всі йому.
Він гордо скаже: «Ні!» – і гордо здіме чоло,
І гордо піде геть, не глянувши назад.
Як перше не приймав, так і тепер не прийме
Ласкаво-прикрих жалів і порад.
Благаю вас, пісні, мої пісні крилаті,
За ним услід, мов іскорки, летіть,
Побудьте з ним в його самотній хаті,
Верніться і мені про нього розкажіть.
Коли коханий мій і там у самотині
Так само гордо відречеться нас,
Тоді, мої пісні нехай у домовині
Край мого серця поховають вас.
Коли ж він з тугою та з гіркими сльозами
Згадає втрачену, зневажену любов,
Тоді, мої пісні, розстанемось ми з вами,
Лишіть мене в труні, летіть до нього знов.

28 грудня 1896 р.