Одна серед тисяч, вмонтована в пам‘ять,
Закутана в вирі прихованих мрій,
Хотів би тобою всього себе зАйнять,
Утримуюсь чомусь від хибності дій..
А тому, напевно, що прагну кохання
Не мушу россипать, його по казкам,
І маю, до того ж велике бажання,
З‘явиться з тобою на зустріч к зіркам.
По м‘Якої ковдрі зеленого поля,
Прозорой росою обмитого вранці
Йти зоряним шляхом до кращої долі.
Як що то хода, а не дикії танці.
А рано, коли ти прокинешься, люба
Віткриєшь посунув фіранку віконця,
Я промінем теплим торкну твої губи,
Бо дуже далеко.
Пробач! Твоє Сонце...
МОВА
© Copyright: Андрей Берко, 2021
Свидетельство о публикации №121022709476
Свидетельство о публикации №121022709476
Рецензии