Василий Эллан-Блакитный. 2
(1894-1925г.)
Старовинний цілують рояль...
*
Снова старый целуют рояль,
Эти тонкие бледные руки,
Смутный вечер-предвестье разлуки,
И поселится в сердце печаль,
Зарыдать бы теперь, зарыдать бы,
Как рыдает рояль.
Вновь эллегии разум туманят,
Словно капли любовной отравы
Льются звуки, ласкают и ранят,
Ах, как эта истома стара,
Эти звуки-тягучи, лукавы,
Что за вечер, ах, что за игра !
*
Старовинний цілують рояль
Білі, тонко-стрункі рученята…
Сивий морок зловісно насовує в хату…
Серце стис невимовний, розпачливий жаль…
Заридати б тепер! Заридати,
Як ридає рояль…
Елегійний ноктюрн завмирає
У отруйнім екстазі кохання…
Тихі звуки і пестять, і ранять…
А байдужість солодка ляга, як гора,
На безсиле думок поривання.
Ах, цей вечір…Ця гра!..
1913 г.
Свидетельство о публикации №121022705162