ЩастЯ

    Випадково  зустрілися на базарі  колишні
сусідки, що  недавно мешкали під одним да
хом  в  будинку на дві родини. По завершен
ню  розмови, сусідка, вже  іншого місця про
живання, запитала:
    - А  щастя… як  почуває  себе  щастя  твоє?
    - Та , так!.. Він у мене під постійним нагля
дом. Приходить з роботи, а працює він груб
ником в ЖКГе. Отож, приходить  і  я  з  ним
не  довго   панькаюся.  Правицею   руки  ука
зУю на лаз до горища з таким репетом:
    - Геть  з  очей  моїх,  до  бабушкиної  фені!
І його, як  вітром, по приставній драбині, на
горище зносить.
    Бережу  його. Не показую на люди. Хворо
ба  якась у нього  дивна. Жодна спідниця не
прошмигне   поз  нього,  щоб   очима  він  не
вчепився  в  неї,  та  ще  й  з-забалакуванням,
мабуть  на  італійській  мові. Каже,  що  це  в
нього хвороба така – “іше-не-мія”.
    Лікарю  не  ризикую  показати. А  раптово
заразна вона, оця "Іше-не-мія". 
    Думаю,  нехай  моє  щастя і врода  його, зі
сохнуть  на  власному  кореневищі. На  гори
щі  в  нього  зручності:  і  для   відпочинку,  і
для  душі розвага і, навіть, свого  телевізора
має...
    –  Та  досить,  про «щастя»,  тобі!.. – Засте
регла  співрозмовницю  колишня  сусідка:
    – Знаю я ціну  твого  щастя. Досвід - ключ
до хвороби. Скажімо так:  горище твоє поєд
нане з горищем  сусідки; як і в тебе, в неї на
горище  є  лаз  і  приставна драбина до лазу;
І  її, твою  сусідку, по  документації з нерухо
мості  та  обміну  житла, теж  знаю. А прізви
ще та ймення її : Бабушкіна Феня.