За Дверью

Баллада, Металлика. Город, вечерний проспект,
Фары встречных машин, фонари и дворы тёмных улиц.
Лицо освещает полоской мелькающей свет
И в дороге глаза от усталости дня утонули.

Одною рукой за рулём, а другой в волосах.
Мысли все ни о чём, в тоже время, как-будто о многом.
И время от времени, ловишь себя, на губах-
Лёгкий выдох улыбки лишь сердцу известным предлогом.

Баллада, Металлика. Город вечерний, подъезд.
Голос кажется будто уставший, быть может простужен,
Не важно всё это, ты слышишь у двери привет,
А за дверью тепло, и твой носик в плече. Будет ужин.

///

Гра балада – "Металіка", місто, вечірній проспект,
Фари стрічних машин, ліхтарі та двори темних вулиць,
І обличчя висвітлює смужка, як світла-ефект,
Та під втомою дня, очі поглядом в смузі втонули.

Однією рукою в волоссі, другою кермо,
Всі думки ні про що, та про все водночас, може бути,
Час від часу, так ловиш себе, та вони все одно,
То всміхнешся, то знову, чомусь, забуваєш вдихнути.

Гра балада – "Металіка", місто вечірнє, під'їзд.
Голос втомлений, наче, здається, чи то від застуди,
Та все це неважливо, коли твій я чую привіт,
За дверима тепло, і твій носик в плечі, ніжні губи.