Коли твоя рука в моїй долоні,
Я чую ритми серця
І піддаюсь тобі ніби в полоні,
Чекаючи коли вогонь здійметься.
Тих почуттів, що достроково
Не звільнено від металевих грат.
Та щось змінилось раптово
І відійшла болючість втрат.
Люди повертаються знову і знову,
Але не двічі в одну річку.
Забула навіть ту розмову,
Коли не я тримала свічку.
Якщо бракує духовного тепла,
Я пригорну до себе мов дитя.
Та це не значить, що я вже твоя,
Чи я – та мрія, шлях до забуття.
Любов? А що таке любов?
Залежність, звичка чи це власний вибір?
Коли серед сотень тисяч мов
Лише одна звучить немов мистецтва витвір.
В полонi
© Copyright: Наталия Монде, 2021
Свидетельство о публикации №121022405442
Свидетельство о публикации №121022405442
Рецензии