Допоки живемо

Допоки живемо...
Допоки живемо, ще можна все змінити,
І усвідомити, щоб в покаянні зберегтись.
Не мститись ворогам, довіритись коханим
Та повернути друзів, віддалились що колись.
Допоки живемо, ще треба озирнутись,
Побачити шляхи, з яких чомусь зійшли.
Від сновидінь, отямившись від страху,
Піти від прірви, до якої підійшли.
Допоки живемо... Чи ми багато встигли?
Щоб зберегти улюблених, що раптом вже пішли?
Ми їх пробачити за час життя не встигли,
Та й попросити прощення ми так і не змогли ...
Коли вони пішли у тую тишу,
Туди... І звідти не повернеться ніхто...
Кількох хвилин нам досить надолужить,
Щоб зрозуміти — Боже! Винен з нас будь-хто!
Ці фото — чорно-білі, як оте кіно у розпач.
І очі втомлені, і той знайомий погляд.
Вони пробачили давно за той недогляд,
За те, що все пройшло й вже вони не поруч.
За всі ті недзвінкі, не зустрічі, мовчання,
Обличчя, наче тіні на стіні...
А скільки було сказано у тім стражданні...
Не тими фразами, словами, що не ті.
Нестерпний біль — провини шлях останній,
Шкребе та нищить холодом нутро.
За все, що ми не встигли для кохання,
Вони пробачать.
Та не зможе... Не зможе
З нас собі пробачити ніхто...

Эдуард Асадов - Пока мы живы...