Сама собі тихенько напророчу,
за крок до календарної весни,
наповнені коханням пізнім ночі
і загадкові, наче руни, сни.
Вімкнуть хай світло, де пітьма буяла,-
а відійдуть з тривогами й жалі...
хай вдасться все, чого було замало,
колись в дитинстві, дівчинці, малій.
Най щезнуть мітки, долею набиті,-
на ніжній, невибагливій душі...
А пристрастям палким, несамовитим,-
й Господь нехай вже вкаже : та спішіть!
Хіба осіння жінка не чудова?!
Їй до зими ще - йти,- не перейти...
Статечна мудрість гріє в кожнім слові,
а погляд - ще не пізнані світи.
Сама собі удосталь набажаю,
намрію найрозкішніших принад...
Осіння, а на диво розквітаю,
немов весною сад.
Осiння жiнка
© Copyright: Ева Сокол 2, 2021
Свидетельство о публикации №121022210311
Свидетельство о публикации №121022210311
Рецензии
Очень впечатляют ваши стих к сожалению в детсве толком не перенял от мамы украиньску мову и теперь что понимаю а что сердцем
Александр Репин Бард Магадан 27.04.2021 17:40 • Заявить о нарушении
Александр Репин Бард Магадан 27.04.2021 17:40 • Заявить о нарушении
Спасибо, Александр.
У меня много и на русском языке стихов. Папа был русским, а мама - украинкой, потому оба языка для меня родные.
С уважением, Ева.
Ева Сокол 2 27.04.2021 22:06 Заявить о нарушении
У меня много и на русском языке стихов. Папа был русским, а мама - украинкой, потому оба языка для меня родные.
С уважением, Ева.
Ева Сокол 2 27.04.2021 22:06 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.