про рiзний папiр

перо скрипіло, як старий пошерхлий пергаментний  папір, що про нього надовго забули, як огризок якогось непотребу десь під стосом списаних зошитів і вирізок з газет і журналів на стриху у ящику, чи скрині,
а тепер, перебираючи той мотлох,
взяли в руки
і ну його м'яти,
від звуків, що він видає, ламаючись, розриваючи свої волокна,
аж пересмикує,
ти ще більше його товчеш,
ще міцніше і швидше стискаєш пальцями,
він тріщить, сипеться, він плаче, покидаючи твої руки,
його вік вже сказав своє своїм невикористанням,
залишаючись чистим
до кінця,
залишаючись не затребуваним до останнього,
але не у всіх життєві шляхи розмальовані чимось,
чи то фарбами, чи то прикрашені смислом букв,
чи якимось брудом,
хтось має і забутись,
що про нього і пам'ятати нема чого,
так і з людьми,
речі, люди — все має свою енергію,
все має свої сліди,
хай і не помітні,
тож перо скрипіло,
але не на тому папері,
що вже вмер,
а на тому,
що житиме десь і колись,
можливо, нескінченно довго
у моїй книзі,
у книзі буття фантазії моєї драми

14.02
21.02.2021