Моя Леся Украинка

МОЯ ЛЕСЯ УКРАИНКА
(К 150-летию со дня рождения)

Это было недавно, это было давно...
Находясь в Киеве на курсах повышения квалификации, вечерами я спешила в театры, посмотреть спектакли именно там, в тех храмах культуры, где они рождались, где уже возле гардеробной витает неповторимый аромат театра, сцены, декораций...
Вот так, скажу откровенно — совершенно случайно, в драмтеатре русской драмы им.Леси Украинки мне посчастливилось увидеть спектакль “Сподіватися” (“Надеяться”) - о жизненном пути Ларисы Косач — в будущем Леси Украинки (25.02.1871 - 01.08.1913) - выдающейся поэтессы и мужественной женщины, всю жизнь, с самого детства болевшей туберкулёзом костей.
Её роль исполняли сразу три актрисы: две уже хорошо известные зрителям — Ада Роговцева и Валерия Заклунная, а третья — ещё совсем маленькая, пяти или шестилетняя девочка дочь Ады Роговцевой Катя Степанкова. Она играла девятилетнюю Ларису Косач.
Прошло много лет, из памяти стёрлось немало, но перед внутренним взором возникает сцена, женщина в инвалидской коляске и потрясающее величием впечатление, которое так хочется передать в стихах...



ЗАМІСТЬ ПРОЛОГА

Київ. Осінь. Роки' сімдесяті,
Ми на курсах тут, з Кременчука,
Нам з колегою випало щастя:
В “Драмтеатр Лесі” є два квитка.

Дощ періщить, і хочеться спати,
Ще й болить голова, на біду,
Дивна п'єса якась, “Сподіватись”,
... Все ж, пігулочку* випивши, йду.

Жаль, місця наші аж на балконі,
Мо', в партер хтось не прийде? Аби!
Та хоч дощ, зал “під зав'язку” повен
Тож балкон, перший ряд. Йдем туди...

Я, забувши про дощ, і про болі,
Мов крізь терни, із Лесею вдвох,
Йшла по стежці, що вишила доля,
Не в театрі — в житті — до зірок!


СПОДІВАТИСЯ...
(МОЯ ЛЕСЯ УКРАЇНКА)

В декораціях - болю відлуння,*
Гасне світло. Зал нишкне за мить...*
... В інвалідськім візочку Заклунна -
Тілом зболена жінка сидить.

Під оглушливий гуркіт овацій,
Ада Роговцева — мрій політ!
Виринає з тенет* декорацій.
З нею донька, п'яти-шести літ.

Три актриси, три суті — в єдиній.
Ада — світла, яскрава, стрімка,
Донька Ади — то Леся-дитина,
А Валерія — доля важка.

І витає на сцені крилата
Клятва духа незламного: - НІ!
Не піддамся хворобі триклятій,
Квіти сіятиму навесні!

О, Поезіє! Ніжність і сила,
Жар душі, перелитий в рядки:
Горе, сум*, мить любові щаслива —
Відізвуться і через віки!

*******************************


Промайнули* літа безупинні
в потрясіннях, кривавих штормах,
Революції, голод і війни,
Ні царів, ні Союзу — нема!

Та дзвенять крізь віддалену Вічність
Гімном мужності Лесі слова!
Ті пророчі слова поетичні
не вмирають.
Їх Час не змива.

Знову й знову під гуркіт* овацій
Клятва Лесі зове в Майбуття:
“Без надії — таки сподіватись!”
Будувати достойне життя!

Февраль 2021




Комментарии:
пігулочка — таблеточка
болю відлуння — эхо боли
нишкне за мить — затихает через мгновение
тенет — преград, паутины
сум - печаль
промайнули — промелькнули
гуркіт - грохот