захований смуток у торбу,
верни їй нарешті вже здачу,
замилені очі не бачать
розсипані хмари,
а небо все вище
і так недосяжне,
любов розчесала, піднесла
й жалі дарувала,
як празник без рідного тата,
в тюремній душі
з самотою на ти,
вона звила
тих гнізд з одинокості —
не полічити,
в дорогу не сунешся —
вітер збиває із ніг,
і снігами занесло півсвіту,
а решта — то ніч непроглядна,
вона прошкреблася
до самого серця
і виїла дірку в півнеба,
щоб якось жилось —
того є замало,
хитається доля,
навколішки впала,
долівка їй краща
за свято,
коли покидаєш світанки,
без тебе день божий стрічати
13-14.02.2021
заховане
© Copyright: Гелена Смилянская, 2021
Свидетельство о публикации №121022000468
Свидетельство о публикации №121022000468
Рецензии