Вердикт

    Хвилинний  збій. На  Новий  Рік  я, якось,
наважився розважитися шкаликом горілки,
та  звідки не візьмись, дружина  видала  вер
дикт: –  Тобі горілка – вийде  боком!
І шкалика «зашкалила»  в  рундук
    Знітився  я. Авжеж, я  все-таки  –  мужик!
Образа. Ще  й  яка!  І  все  ж,  мене  зморила
втома. Приліг. Вві-сні,  з  нізвідки,  йду пра
воруч  Бога (?). Міркую: Хто  є  Бог? І  визна
чився – Марс.
   Себе і Бога, якимось чином, стороннім бачу
зором. Сторонній  в  мене  слух. Конструкт –
ментальний.
   Йдемо. Розбитий шлях. Узбіччям – в друз
ки хижі. Мовчу...
    –  Грішиш?..   
Подав свій голос Бог. Мовчу.
    –   Та ти ще й недомовний!
    –   А чим я завинив? – Питаю Бога.
    –   Отам,  он  бачиш,  черево землі? Воно
червоне. То  кров  моя. Оті,  всі  Обліги – із
них. Ти  не  домислюєш  в  нагоді  знати,  як   
живеш  (!) Не  лише  кров  моя Червоні Гли
ни. Вони, Червоні Глини, захист  твій;  твій
Щиті Оберіг. Ядро землі, то пекло. Із пекла,
чорні випромінюються стази – Отрута. (Яд).
Хіба  цього  ти  ще  не  знав? Не  мались  би
«Червоні Глини», зі  мною ти б не  говорив.
Дивись!..    
І мій сторонній зір, за мить якусь, з гори, з
широт небесних, дививсь на тло земної кулі.
Європу  басу,  Азію  і Афроконтинент. І – ко
лір… Колір в колі - перелогами із глин.
   Ніяковіння з мене вихопило дух. Я знітив
ся. і ось, десь з неба, чую:   
    — Та ти отямся! - Каже Бог – Тебе хвили
ну цілу термосить придаток твій, твоя  Вене
ра. За Новий Рік  хильни  чарчину. За Мене 
ж  не забудь!
І … вивітрився сон. Я чую розпачідружини:
    –Та йди вже!.. Наче  прикипів! Залишила
ся  мить. Останню відраховує  хвилину  мет
роном. Горілку  пий та так, щоб  ненароком,
тобі вона не вийшла  боком.
Із Новим Роком! З Новим Роком!    
   Скасовано вирдикт.