(байка)
Стежиною, до водопою,
Біг Лис, пишаючись собою:
«Я – найхитріший серед звІрів.
Краса моя не має міри…»
Хотів про себе ще щось скласти,
Та довелося в яму впасти,
Бо тої ями Лис не вгледів.
А рили яму на Ведмедя.
Стрибав Лис, дряпався по стінах,
Та в яму звалювавсь постійно:
Та яма – в десять його зростів,
І з неї вибратись непросто.
З’явився Лиса крик в ефірі:
–Рятуйте, громадяни звірі!
Мені на волі бути треба!
Сягне моя подяка неба!
Почули Гуси Лиса крики,
Зламали Гуси довгу гілку,
Обскубли з гілки зайве листя
І спільно витягнули Лиса.
Лис відійшов від переляку,
І розпочався час подяки:
Летіло аж до неба пір’я –
Така була подяка звіра…
Народ, щоб цілим було пір’я,
Придумав ось таке прислів’я:
«На язиці медок у лиса,
Але думкИ – немов у біса».
03.02.2021 р.
Вдячний Лис
© Copyright: Анатолий Потиенко, 2021
Свидетельство о публикации №121022002683
Свидетельство о публикации №121022002683
Рецензии