Пихатий баран
Жила в степу в простій кошарі
Найзвичайнісінька отара:
Були, як скрізь, овечі маси,
Лише Баран в них виділявся.
Був він з простого дуже роду,
Та мав чомусь пихату морду,
З погордою на всіх дивився
Зразок овечого Нарциса.
Бува, надметься сановито,
Неначе тісто у кориті.
Він сам для себе є ікона!
ПолОву їсть, але фасонить…
Вважав Баран, що прапрапрадід
Був спікером в овечій Раді.
Повинна бути теж велична
Його кар’єра політична.
Тож вірив: мрія ця здійсниться,
І буде жити він в столиці,
Там стане – мало вже чекати –
Він, для початку, депутатом.
Чекає вже Баран три рОки,
Поважно роздуває щоки.
Сміються вже із нього Вівці:
– Кошара – ось твоя столиця!
Народ наш дурням тим пихатим
Прислів’я встиг подарувати:
«У животі лише солома,
Та носить шапку він з заломом…»
31.01.2021 р.
Свидетельство о публикации №121021801775