Якби бентежною була душа моя,
Не тільки тіло...
Щоб не соромитись, не знати каяття...
На зустріч бігти, бо ж летіти, відчувати крила.
І барвами із пелюсток - духмяних, свіжих, білосніжних
Усі стежинки застилити.
Запорошити попіл із думок і згадок.
А на тому місті хай лунає сміх.
І в луках жовтим кольором рясніють квіти.
Якби ж то об'єднати у собі-
Стрімку, могутню силу океану,
Не скаржитись, не гомоніти,
Наверх, до небосходу по драбині йти..
І вітер у обличчя - волошковий та хмільний,
І зорі у молочному тумані.
І щоб не тіло, а душа могла любити,
Кохати, сподіватись, мріяти, плекати..
Не розторочити у пошуку доріг, тепло і світ,
Якщо він є..
І кожного, кому болить, обіймами зцілити,
І добре слово наказати..
Якби бентежною була душа моя
© Copyright: Леся Краснодубец, 2021
Свидетельство о публикации №121021707768
Свидетельство о публикации №121021707768
Рецензии