Не диво осінь. Просто – осінь:
І вшир, і ввись,
Зорею тенькає в колоссі,
Як і колись...
Не осінь – жнИво,
Скоро-живо, у кожну мить,
Собою гОрне сиве мливо
І капотить...
Не осінь зиркає у прОсинь,
ЇЇ порА,
Ще не здогадується й досі,
Що це не гра...
Кепкує осінь. Справжня осінь;
Ятриться слід :
Гніздів’я вітру на покосі
І – перший лід.
Дивина
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2021
Свидетельство о публикации №121021703301
Свидетельство о публикации №121021703301
Рецензии