Я мандрую по світу з лютневим дощем,
Проливаючи сльози на зрошену землю.
Ні- не Ангел, хоч крила- за кожним плечем,
Я- вигнанець із раю, де вівся нечемно:
Не сповідував спокій й хвилинку нудьги-
Я до всього в житті доторкнутися хочу.
Жаль, майнули за обрій роки молоді -
Коротішають дні ще й подовжують ночі.
Все ж із ранку злітаю. З безсилених крил
З білим снігом летить та спадає все пір'я.
Вдалені бачу безліч багряних вітрил -
Хтось долає, як я, перешкоди зневір я?
Ні, це просто світанок зимовий встає,
Потихеньку і сонечко котиться в небо
І бажання ще жити та дихати є-
Неодмінно весну дочекатися треба...
Я мандрую...
© Copyright: Георгий Олегович Хват, 2021
Свидетельство о публикации №121021702384
Свидетельство о публикации №121021702384
Рецензии