На вогняному плато

  Казка

  Про те, чому люди сперечаються, чому в суперечках істини іноді й немає!

   Жили були на світі три мудреці. Вони були старі-престарі. Ці старці усе про все знали. Жили вони вічно. Але дорогу до них мало хто знав. Високо в горах був їх будинок, вогняне плато сяяло незвичайним вогнем, який не обпалював цих трьох, а, навпаки, вогонь підживлював їх мудрістю. Вогонь і був їх домівкою.
    Іноді троє старців перетворювалися на білих птахів і дивилися на світ з пташиного польоту, подорожували по далеким світам. А іноді старці, бувши білими птахами, допомагали добрим людям. І дізналися старці про людей одну істину, дізналися старці, що люди дуже люблять спілкуватися і сперечатися.
     На високогірному плато нині, як і завжди, було тихо. Стараці про щось  своє розмовляли. Їх бесіда була цікава.
     –Часто сперечання людей закінчуються бійками, сварками або навіть війнами. Чому люди сперечаються? Все ж так просто, в розсудливісті та в тиші всі відповіді та мудрість, – промовив доволі голосно один зі старців.
   –Вони не знають відповідей на питання, – сказав другий старець.
    –Люди усі дуже різні. Вони в сумліннях та пошуках правди, –  впевнено сказав третій старець.
   Не встиг третій старець закінчити фразу, як всі троє почули, як заскрипіли великі прозорі двері в вогняні, таємничі простори.
      Вогняне плато спалахнуло жовтими й синіми фарбами.У ці двері не кожен міг увійти. Старці дуже здивувалися. Вони побачили Скомороха, але звідки він тут у вогняних просторах? Тут нікого ніколи не буває. Скоморох теж не розумів, як він тут опинився. Все вийшло стихійно, якась дивна сила перемістила його на вогняне плато. Фігляр чув всю розмову старців. Ватра біля якої сиділи три старці була стара, вона горіла вічно й ніколи не гасла.
    –Це я причина всьому, – сказала нескладна істота. Я все навколо плутаю. Нехай люди сперечаються і шукають істину. Нехай все не завжди ясно,  тоді у людей багато справ. Вони
 будуть зайняті пошуком істини, або війнами, або сварками. Людям буде чим зайнятись. Це моя робота їх заплутувати, – промовив весело Фігляр, на мить Скомороху здалося, що хтось сильніший за старців заставив його так відверто говорити. Він озирнувся та поряд були тільки старці.
    –Як ти посмів до нас увійти, Комедіант? Ти гравець, буфон. Ти граєш людськими бесідами, заплутуєш людей,  – грізно промовив перший старець.
    –Так і є. Така моя доля. Все у світі повинно бути на своїх місцях. Ви – повинні знати істину, люди – повинні сперечатися. А я маю грати їх сперечаннями. І не відкривати їм правду, – впевнено й наче скоромовкою промовив Фігляр.
   –Ти дуже небезпечний, але це ненадовго! Люди рано чи пізно пройдуть через усі неуцтва незнань і перестануть сперечатися і руйнувати свої світи, – сказав грізно другий старець Блазню.
      Скоморох нічого не відповів. Фігляр лише посміхнувся і зник з поля зору старців. Він сховався біля чарівних воріт неба. Принишк й мовчав.
   – Слова цього Скомороха нічого не означають, – сказав третій старець, – сперечаються тільки ті люди, які ще й до нині не втратили погані людські якості. Не втратили найнебезпечніші якості – це злість й заздрість. Добрі люди завжди ведуть мирні бесіди і ми, перетворюючись на невидимих птахів, даруємо щедро їм ці істини.
    –Так і є. Істина і рівновага завжди у тих людей, у яких є совість й доброта, – сказав перший старець.
     –А ті, які брешуть і, які підступні, вони гідні управлятися такими ось, як цей Блазень, – додав другий старець.
    –Найголовне для добрих людей не зустріти такого шахрая, такого Фігляра, як цей! Нехай будуть дані добрим людям дороги світлі й чесні, – сказав голосно третій, найстаріший старець. А якщо й зустрінуть шахрая чи ось цього Скомороха, то нехай їм допоможуть Світи світлі справитись з проблемами та негараздами!
    –Так, цьому й бути! – повторив другий старець.
    –І якщо навіть добра людина стане на важку дорогу у житті, нехай добро та світлі Янголи допоможуть справитись з небезпечним, – сказав гучно третій наймудріший старець.
     Враз…
    У просторі, в якому жили три старці, яскраво запалахкотів вогонь мудрості. Вдалині, там, де тулилося земне небо красиво спалахували нічні зірки. Здавалося, що сам Господь разом зі старцями любувався красотами неба.
   Три старці розглядали уважно малюнки сузір’їв і знову про щось мирно розмовляли.
   Фігляр чув гучні посохи старців, чув як загриміло небо, бачив, як сяяли зірки, бачив, як палахкотів вогонь мудрості.    
     Враз… Ворота чарівні закрилися, Фігляр злякався, він ховався, він розумів, що воля його та сила розповсюджуватися може тільки на таких, як він сам. Його зухвалість зникла.
     Світле небо виштовхало хитрого Блазня з вогняних, висотних просторів.
    Троє старців продовжували мирну бесіду. Нічне небо сяяло кольоровими виблисками. Ватра мирно горіла добрими вогнями.


Рецензии