Муравейник

МИКОЛА РУДЕНКО
(Перевод с украинского)

Меня манил загадкой мировою
Тот муравейник в лоне гущ лесных,
Как на орбиту манит за собою
Мир сказочный явлений неземных.

В поход шагали полчища без края,
Несли росу как искорки небес,
Как будто рать шагала мировая,
Что с Марса к нам пожаловала в лес.

Вот рыжие на чёрных нападают
И падших трупы отдадут ручьям.
И саги о сраженьях не стихают. - 
Историк передаст их сыновьям.

Опишет он добычу по крупинке:
В глубинных недрах и в тени грибов
Рать рыжих захватила все личинки,
Чтоб вырастить из них своих рабов.

Добычу мёда целой, без утраты
От них царица с крыльями возьмёт.
Крылатые  - они аристократы. -
Рабам без крыльев не положен мёд.

Рабовладельцы их четырёхкрыло
Научат умирать в пылу атак.
Но час пробьёт: кровавое горнило
Покажет, как рождается Спартак.

Поднимет бунт, ведя всех за собою,
Раздаст рабам захваченную тлю.
И сумерки вечерние под мглою
Наверх пути откроют королю.

Он, новый, будет точно
из бескрылых ...
Права царя оставит за собой,
Чтоб освятить всю серость тюрьм унылых.
Погаснет искра, что была живой.

Бунтарь для них не друг-одноколейник.
Свобода и права теперь - подлог ...
И сам я подожгу тот муравейник, -
Пусть говорят, что покарал их Бог.

1966

МУРАШНИК

Мене він кликав таїною світу —
Мурашник в лоні лісових висот,
Як небо кличе на чужу орбіту,
В казкове коло неземних істот.

В похід рушали полчища незлічні,
Несли на спинах іскорки роси,
Неначе справді воїни космічні,
Що прилетіли з Марса в ці ліси.

Руді зненацька атакують чорних,
Ворожі трупи віддадуть струмкам.
І велич цих походів неповторних
Історик їхній передасть вікам.

Відзначить він, що добрий був ужинок:
У надрах пнів і в затінку грибів
Руді забрали тисячі личинок,
Щоб виростить із них своїх рабів.

Удій медовий весь як є, без втрати,
Від них крилата власниця прийма.
Бо тут крилаті лиш аристократи —
Рабам на крила жодних прав нема.

Їх рабовласники чотирикрилі
Навчать вмирати в безумі атак.
Та прийде час: в кривавому горнилі
З рабів отих народиться Спартак.

І вчинить бунт у яблуневім листі,
Поділить між рабами сіру тлю.
Та вже вечірні сутінки імлисті
Готують шлях новому королю.

Він вийде із безкрилих…
Богорівні
В громади викраде собі права,
Щоб освятить в’язниці та катівні.
В серцях загасне іскорка жива.

Бунтар для них тепер не однокашник.
Не треба їм ані свобод, ні прав…
І сам я запалю отой мурашник,—
Хай кажуть там, що Бог їх покарав.

1966