Микола Бажан. Пролог к воспоминаниям

         Пролог до спогадів

У спогадів на дні, як в зяючому кратері,
Бушує попіл, виє тишина.
Я згадую прозорі руки матері.
Вона живе. В мені живе вона.
Здається, крикну, трохи мить напружу,
І знайдуть спогади вагу і плоть,
І ввійдуть владно й повноправно в душу,
Щоб жити там, хазяйнувать, бороть.
Здається, досить завернуть раптово,
Піти тропою топтаною вбік, -
І стане все на давнє місце знову,
З-за рогу вийде пережитий вік.
Здається, досить раптом завернути,
Піднятися по сходах в тишину,
Щоб знов торкнути порвану струну
І музику замовклу знов почути.
О пахощі гірких пом"ятих трав,
Імла тонка й срібляста, наче грена,
Сповитий зеленню, гниллям і млостю став
І зойк над ним, солодкий плач Шопена.
Ввійти у спогади і заблудитьсь в них -
В напрвненій органним шумом пущі,
У пам"яті збирати невсипущій
Шорсткі суцвіття й повіття доріг.

Она живёт

Бушуют страсти в  кратере,
А повсюду бродит тишина.
Я вспомню руки матери.
Она живёт. Ведь во мне  она.

Пойдя тропою  искони, -
Уж мне не повернуть  с дороги,
Где  век выходит из тени.
И возвращает на  пороги.
 
Мне лишь подняться в тишину,
Не заблудить - здесь всё открыто,
Задев поникшую струну.
Ту, что и сердцем не забыта.
 
О запахи примятых трав,
И мгла  в  серебряные грены,
И  пруд, за длинный день устав,
И вскрик, и сладкий плач Шопена.

Войти и наблуждаться впрок
В  органном гуле древней пущи,
Любви и кружева дорог,
Что выбирает память лучше.

   Перевод на русский язык Максима Троянович