Де сенс?
Де сенс? У тиші, що колише вітер,
Чи у сльозі, яку колись я витер?
А може у обіймах в час тривог
Чи у сплетіннях долевих полог
Та в їхнім цвіті? В чарах літер
Життєпису, що писано як витвір
Любові вищої, дар сяяння зірок
Замріяних у щасті, мов з казок?
Неначе диво Роду – Заповіте…
Чуттів до скону у тобі, наш світе?
Й коли Хтось вже завершить епілог,
Знай, мила, я кохав воістину як Бог.
Павло Гай-Нижник
12 лютого 2021 р.
Свидетельство о публикации №121021207062