МАТЬ

МИКОЛА РУДЕНКО
(Перевод с украинского)
Триптих

1.
Неподъёмную тяжесть в котомках несёшь -
Кто в потоке людском их забросит на плечи?..
Босиком по горячему щебню идёшь,
Как по углям горящим, что прямо из печи.

За ворота выходят большие сыны -
И следы  заметает за ними пороша.
Неужели язык позабудут они?
Материнская речь - для них чуждая ноша...

Бригадир ежедневно обходит дворы.
В воскресенье своё лишь вскопать удаётся.
Трактора,
управленцы
новейшей поры...
А кормить их своею лопатой придётся.

Где-то вымахал кран для высотных домов,
Ты ж по осени спишь при нетопленой печи.
И стотысячный хор славит ниву даров,-
Но никто не забросит котомку на плечи...

2.
Вам нужно песню про колхоз и руки?..
Сейчас, пером в тетрадке поскребусь.
А там, гляди, уж на подходе внуки
Воспитывать и совестить бабусь.

Они растут как сорняки на поле,
Как тот пырей, заполонивший мир:
Учётчики твоей крестьянской доли,
На каждый палец -
новый бригадир.

И каждый щедро обещанья стелет.
В аплодисментах тонет его речь.
И мельница конторы воздух мелет,
Чтобы воззваний крыльями увлечь.

И ты свой кашель протолкнув сквозь груди,
В ночь говоришь невидимым сынам:
- Ну вот и наши дети вышли в люди.
Дай бог им счастья большего, чем нам.

На них теперь нейлон и чернобурки,
И возят их машины - не возы...
Все трудодни твои - они для курки.
А тот бурьян за тыном -
для козы.

Как грустно видеть деток городскими.
Сомнения в тяжёлый плен берут:
- О боже правый! Что же будет с ними,
Когда в селе бабуси перемрут?..

3.
Наливается верою сердца полёт,
Углубляются мысли в невидимый корень:
Вон крестьянка мадонною в небе плывёт -
Госпожою  налившихся силою зёрен.

Чему должно уйти - то умрёт на века.
И День новый начнётся с его непокоем.
Украина!..
Как благостно крестит рука
Пожеланье сродниться с твоим перегноем.
Пусть впивается в череп шершавым ростком
То, что выпьет мой дух, коли тело исчезнет.

Сходит вещий туман и его молоком
Негасимо звезда над землёю воскреснет.

Солнце снимет усталость натруженных рук
И накинет накидку вселенной на плечи...
В кизяках и
соломе,
чернея от мук, -
Станешь ты, Украина, созвездий предтечей.


1963 г.


Мати (триптих)
1.

Клумаки випадають з натруджених рук.
Хто піддасть їх на плечі у вирі людському?..
Ти босоніж торкаєш розпечений брук,
Так ти ходиш в віках по вугіллі жаркому.

За ворота виходять дебелі сини,—
І сліди замітає за ними пороша.
Материнської мови забудуть вони:
Вже та мова для них — нехороша...

Бригадири щоранку обходять двори.
Лиш в неділю є воля городець скопати.
Трактори...
Управління...
Директори...
А годуються люди з твоєї лопати.

Десь вимахують крани високих споруд,
Ти ж заснеш восени при нетопленій печі.
І стотисячний хор оспіває твій труд,—
Та ніхто не піддасть тобі клунок на плечі.

2.

Вам треба пісню про колгоспні руки?..
Ось лиш пером зненацька пошкребусь.
А там. дивись, уже ідуть онуки
Виховувати совість у бабусь.

Вони ростуть, мов лісова травиця,
Немов пирій у житньому рядку:
Сто обліковців на твою правицю,
На кожен палець —
по керівнику.

І кожен щедрі обіцянки стеле,
І оплески не знають жодних доз...
І канцелярський млин повітря меле,
Розмахуючи крилами відозв.

А ти викашлюєш старечі груди
І кажеш в ніч невидимим синам:
— От бач, виходять наші дітки в люди.
Дай бог їм щастя більшого, ніж нам.

На них тепер нейлони й чорнобурки,
І возять їх машини —
не вози...
Всі трудодні твої — лише для курки.
А бур'янець під тином —
для кози.

І часом очі робляться сумними,
І сумніви тяжкі в полон беруть:
— О боже праведний! Що буде з ними,
Коли сільські бабусі перемруть?..

3.

Наливається вірою серце моє,
І вдивляється думка в невидимий корінь:
Ген селянка мадонною в небі встає —
Господинею вічних земних перетворень.

Все, що мусить померти — помре на віки
І народиться День із новим неспокоєм.
Україно !..
З твоєї легкої руки
Не боронь мені стати твоїм перегноєм.
Хай вростають у череп шорсткі корінці,
Вибираючи з мене земне і небесне.

Прийде віщий туман,
і в його молоці
Невгасима зоря над землею воскресне.

Сонце зніме утому з натруджених рук,
Всесвіт кине на плечі блакитну кирею...
Кизякова,
солом'яна,
чорна від мук,—
Станеш ти, Україно, тією зорею.

1963 р.