Блукає вітер, мов примара,
Немов шукає забуття,
Хто зна, за що йому та кара:
Бродити так усе життя?
Не мати даху і домівки,
Не знати затишку і сну,
І мандрувати так довіку,
Щоб думу втратити смутну.
Про те, що він один на світі,
Іще з своїх найперших днів.
Холодний часом, бо сердитий,
Що так вітриху й не зустрів
В своїм житті. Та є хвилини,
Коли він теплий і не злий,
Й куйовдить лагідно чуприни,
Усім навкіл, бо він такий,
У настрої своїм мінливий:
Лиш мить від гніву до потіх.
Частенько змінює пориви,
Як дехто з нас. Хіба ж це гріх?
То, як бешкетник вередливий,
Він робить шкоду, все лама,
То затихає соромливо,
Так, начебто його й нема.
Отож, не гнівайтесь на нього,
А пожалійте, мов дитя,
Він не бажає людям злого,
Лише шукає забуття.
1998(в редакції 2021р)
Блукаэ вiтер, мов примара
© Copyright: Тайный Альков, 2021
Свидетельство о публикации №121021105884
Свидетельство о публикации №121021105884
Рецензии
На это произведение написано 8 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.