Мамини мечты

Колисала мати на руках дитину:
«Спи моя малеча,  спи мій любий сину!
Буде тебе мама тихо колисати,
Буде тобі пісеньку про пташку співати!
Мріялося мамі,  стане син на ноги,
Поведуть до щастя всі його дороги!
Молоком взгодований, маминим, синок,
Буде сильним лицарем, дай йому це Бог!
Буде в нього сила на руках носити
 І маму, і діток, і свою дружину!
Буде хата справна, а той може дві,
Заживе синочок – мама не тужи!
І мама при сині, як рожа  у квітах,
Буде, як та пані у шовку ходити!
Зими за літами, та веснами бігли,
Вже в синочка вуса і жінка, і діти,
Вже в синочка хата тай ще не одна,
Тільки мамі місця в тих хатах нема!
Неспроможна мама стала до роботи,
Надягая син, святкові чоботи,
На воза садовить,  свою стару матір,
Буде свою маму з хати проводжати.
Ось село чуже, тай остання хата,
З воза забирає син стареньку матір,
По-під тин, рідненьку, на землю садовить,
І сховавші очі до матері мовить:
«Ви пробачте, мамо, свого сина,
Не догледів вас він, аж до домовини.
Але ж дуже довго живите ви, прямо,
Скільки ще вас треба годувати, мамо?
Ось вам пів хлібини, та глечик с водою,
Залишайтесь тута, не ідіть  за мною!
Бог із вами, мамо, цвинтар недалеко,
Лихе  трапиться із вами – не нести далеко!
Люди наші добрі – усі християни,
Не покинуть ваше тіло,  покладуть до ями»
Повернувсь синочок, заскочив на воза,
А на очі мами  навернулись сльози!
«Мрії мої мрії, чому не збулися,
Чому піді мною торішнеє листя?
Чому не згадав синочок, як мати,
Рук не покладала,  синочка кохала,
А на старість мати не потрібна стала!»
Стукало гучніше старе серце мами,
Стукало від болю , сльозами вмивало,
Зупинилось серце, мамі легше стало!
Піднялась душа її високо-високо,
Полинула в небо сама, одинока…!