Без кота...

От яка-така красота,
Коли вдома нема кота....
Не розбудить о п'ятій ранку
Із вимогою свого сніданку,
Не попросить з-під крану води:
Не таку ви налили сюди.
І пісні не захоче волати,
Невдоволено харч загортати,
Він не буде терпляче чекати
За обідом від кожного "плати",
Не проскаче конем по хаті,
Ніби в нас тут кошаче паті,
Від нудьги, як набридне все,
В ліжко іграшку не принесе....
Прибирати забудеш втому,
І збирати по всьому дому
Старі кігті і вуса, вовну, –
Від кота її в домі повно.
На гостей кіт не стане шипіти...
Уціліють кімнатні всі квіти...
Ні сюрпризів, ні збитків в оселі,

Тож чому всі сумні-невеселі?

От яка-така красота,
Коли вдома ти маєш кота!
З ним зігрієшся посеред ночі:
Заспокоїть, приспить, замуркоче,
Ще й подивиться щиро в очі:
Можеш гладити, скільки хочеш.
За обідом до нас підійде,
Чемно лапки на стіл покладе,
Ніби знає: він більше, ніж кіт,
Бо живе з нами вже стільки літ!
За сто кроків почує тебе,
І зустріне завжди, й проведе,
А як щиро тобі він зрадіє,
А як тихо він слухати вміє,
Цінувати сім’ю і дім,
Довіряти домашнім всім.
Наш веселий, смішний чарівник,
Він з’явився – і смуток десь зник.
Інспектує він кожен твій крок:
То зі столу вкраде огірок,
Понадкушує диню й кавун,
Отакий він чудний, наш мейкун,
Він наповнює всі наші дні;
Замаскується десь на вікні
Чи розляжеться десь на дивані,
Мов розніжена леді чи пані.
Завжди поруч, і повний контроль,
Мабуть, знає й від компа пароль.
Він такий, аж захоплює дух,

Просто кіт – це найкращий твій друг!