У потяг на вокзалі зайшли двоє -
Вщент сивий чоловік і його син.
Син сів біля вікна, а його батько
Спостерігав замислено за ним.
Тато! Дивись, дивись, біжать дерева!
За ними хмари щвидко так летять!
Сусіди по купе зніяковіли -
Він як дитина, хоч років двадцять п'ять.
- Дивись,- знов крик,- закат який чудовий!
О, Господи, яка ж то дивина!
А батько сивий тихо посміхався,
І по щоці його текла сльоза...
- О, що це, батько? Різнокольоровий
На небі виріс міст! Які дива!
- Так, синку, коли дощ пройде, на небі
Барвисто так веселка виграва.
- Дивись, дивись, це сонце! Воно світить!
Які яскраві в нього промені!
Сусіди чоловікові ісказали:
- Ви би до лікаря синочка відвели.
- Ми щойно із лікарні,- мовив батько,-
Багато років тому він осліп.
Майже з народження, коли вже точно.
Рахуйте, вперше він побачив світ.
Батько й син
© Copyright: Ирина Дзюкевич, 2021
Свидетельство о публикации №121020906809
Свидетельство о публикации №121020906809
Рецензии