Аркадий Кулешов - Плыла, целовалася туча с землёй

Плыла, целовалася туча с землей,
А жницы серпы оставляли,
Ведь видели, как побежали с неё
Зарницы
На хлебные дали.

Поскольку несёт она мёд для пчелы
И делает легче дорогу,
Её звали реки, с ней были милы,
Но туча шла к самой широкой.

Себя она хочет в реке увидать,
Притихла,
На цыпочки встала,
Глядит с высоты в потемневшую гладь,
Глядит,
Только места ей мало.

Вновь молнии туча швыряет, строга,
Шумит, от бессилия злится.
Раздвинуть хотела б она берега,
Хотела бы
Вся поместиться.

Никак, и она, став от грусти темней,
Вновь с рокотом вдаль уплывает.
А следом за ней,
Как за мамкой своей,
Стада облаков поспевают.

Глядятся, с небес в гладь зеркальную ту,
В затонах реки отражаясь.
Лазурь свою видят, свою красоту,
Но я их судьбой не прельщаюсь.

Хочу беспокойною тучей греметь,
Весь молниями опоясан,
Чтоб сразу меня не смогли разглядеть,
Понять не смогли меня сразу.

Покоя не ведать ни ночью, ни днём,
Без устали в небе кочуя,
С огромной любовью дождём
И огнём
Родимую землю целуя. 

АРКАДИЙ КУЛЕШОВ
Перевод Дениса Говзича

Художник Борис Кустодиев

И ОРИГИНАЛ

Плыла, цалавалася хмара з зямлёй,
Аж жнеі сярпы пакідалі,
Бо ўгледзелі ўжо, як збягаюць па ёй
Маланкі
На жытнія далі.
 
Таму, што нясе яна мёд для пчалы
І робіць дарогу лягчэйшай,
Ўсе рэкі прыцягваць яе пачалі,
І хмара плыве да шырэйшай.
 
Сябе яна хоча ў тым люстры пазнаць,
Прыціхла,
На цыпачкі стала,
Глядзіць з вышыні ў пацямнеўшую гладзь,
Глядзіць,
Толькі плошчы ёй мала.
 
Зноў хмара злуецца, зноў, мусіць, з тугі
Кідае свае бліскавіцы,
Рассунуць хацела б яна берагі,
Хацела б
Краямі ўмясціцца.
 
І не ўпершыню з непакоем былым
Удаль адплывае без згадкі.
А следам за ёй,
Як за лёсам сваім,
Спяшаюцца воблакаў статкі.
 
Глядзяцца - адбітыя ў завадзяў шкле -
З нябёс у люстраную плошчу,
Красу сваю бачаць, блакіт свой.
Але
Я воблакам тым не зайздрошчу.
 
Хачу неспакойнаю хмарай грымець,
Маланкамі ўвесь апавіты,
Каб цяжка адразу было зразумець
Ці вокам акінуць, які ты.
 
Спакою не ведаць ні ноччу, ні днём
І не прыставаць у знямозе,
Вялікай любові дажджом
І агнём
Зямлю цалаваць па дарозе.
 
Аркадзь Куляшоў
1940
 
ДАЛЕЕ

Кондрат Крапива «Философ и река»
http://stihi.ru/2021/02/05/2846


Рецензии