Малим щоденням і великим,
Не якось – осторонь, а так:
У нескінченності атак,
Переступає вік за віком.
Ступає бережно аби,
Колись було, горіли стріхи,
Як до сьогодні, не для втіхи,
Тріщати мусили чуби.
І я – іду! Веде Надія,
У недоторкані світИ,
До неминущої мети:
МетА – націлює і діє!
М е т А
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2021
Свидетельство о публикации №121020603144
Свидетельство о публикации №121020603144
Рецензии