Стара груша

Шлях стрімко падає з гори,
Від круглої посадки в кручу,
Чотири хати біля спуску,
Та верби давнії плакучі

Там дика груша наче хмара,
Зелена влітку,сіра в зимку,
А груш на ній на все село,
І зараз бачу ту картинку

Бувало що уже морози,
Сідали на шовки трави,
А груші жовтії лежали,
Та пахощі до болю голови

На шлях котились спілі груші,
Немов намисто на столі,
Та не давав їх нам господар,
А ми були такі малі

Бувають і такії люди,
Не бідні,злі мабуть вони,
Ми крадькома ішли під грушу,
З землі збирали без вини

Це ще сьогодні не збагнути,
Де логіка таких діянь,
А відповідь є завжди поруч-
Ти на онуків лиш поглянь

Стара стоїть понині дичка,
На все село така одна,
Ні мешканців нема,ні хати,
Як сиротина лиш вона

Немає вулиці старої,
Немає в балці джерела,
Село тепер не перспективне,
Мабуть"руїна" знов прийшла

У вікнах світло де неде,
Нове життя в село прийде,
Щоку від сліз хай вітер суше,
В села щасливу долю вірю.Дуже!

    05.02.2021 год,
зі спогадів про село