Людиною потрібно народитись.
І, наслідувати гени батьків.
Але потім на те не жалітитись.
Сприймати все, як воно є таким.
Адже ми з батьками в умовах одних.
І, повітрям одним дихаємо.
Не треба шукати недоліки в них.
Наразі навіщо смикаємо.
Дорікаємо, їхні біжать роки.
Не догождають батьки нам ніяк.
Не жаліємо їх, хоч стали й старі.
До нас з душею, а нам все не так.
Не розуміємо, що життя плине.
Повчають нас, мов ми діти малі.
Потихеньку тянуть свою рутину.
Собі на радість зустрічають дні.
Охоче віддадуть частинку тепла.
Якою люблять нас вони палко.
Стрічають радо, на нас не держуть зла.
Звечера втішуть, і на світанку.
Коли захочеш від суму звільнитись.
Коли прийдеш поплакатись в плече.
Прохаєш той час, скоріш сповільнитись.
Вернути б його, для своїх очей.
Людиною потрiбно народитись
© Copyright: Вера Денищенко, 2021
Свидетельство о публикации №121020504540
Свидетельство о публикации №121020504540
Рецензии