Тоб татьяна вановна

ТОБІ ТАТЬЯНА ІВАНОВНА.

Не віриться: якось цим літом просила.
Мені написати, про батьківський звіт.
Про хату, в якій її Мати родила,
Де перше кохання, як той заповіт.
Батьківська хата, каштан коло неї,
Скінчився день, на колоді сидять,
Батько та Мати, після вечері,
Думи мої не дають мені спать.
Все нас чекатимуть, лічать години,
Дні, місяці, пролітають роки.
Хочеться вирватись аж до родини,
Щоб кришталевой, напитись води.
Та й зустрічає нас батьківська хата,
Ось вони: правнуки, внуки, дочки...
Син з золотим ювілеем вітає,
Діти самі уже стали батьки.
Поруч сидять, батько й Мати в родині,
Радості сльози течуть по щоках.
В батьківській хаті усі ми родились,
Ось і подяка в осінніх роках...
Літо проходить, а батьківська хата,
Радує співами рідне село.
Та й настає день коли нам прощатись,
Келих вина піднімаєм: БУДЬМО!!!
Щасливо й дружньо розтались ми з нею,
Щось довго, довго дивилась в вікно.
Ніби прощалась останній раз з хатою,
Та й в сльозах Мамі шептала в плечо.
Хай буде пухом: тобі земля Тетьяна
Бо долі твоїй, так ніхто й не поміг.
Цвітуть чорнобривці, які ти кохала,
Та й Осінь багрянцем, малює той цвіт.
7 жовтня 2010 року.