Лилия

Где небо над землёю нависает,
Где голос пташки замирает в клёнах.
Среди кувшинок лилия сверкает –
Как белый Сириус средь туч зелёных.

Но чтобы дух, устав от беспокойства,
Мог насладиться красотой цветенья,
Корням её гниющей слизи свойства
Приходится усваивать в мученьях.

Вдали от глаза, приложившись к зелью,
Цвет белый корни впитываю в душу –
Ведь только так своей высокой целью
Она способна вырваться наружу.

Так пусть же там, где солнце вольно греет,
Где грех людской  в творениях бесспорен,
Цветок моей души вовсю белеет –
Раз родит нынче
Только чёрный корень.

Перевод с украинского стихотворения Миколы Руденко

ЛИЛЕЯ

Де небо зажурилось над землею,
Де голос пташки завмирає в кленах,
Серед латаття водяна лілея —
Мов білий Сіріус між хмар зелених.

Але щоб дух людський у неспокої
Дістав наснагу від її цвітіння —
Серед намулу й гнилизни слизької
Повинно в муках корчитись коріння.

Раніш далеко від людського ока
Вона з коріння візьме лушу білу —
Лише відтак її мета висока
Підійме на поверхню, вже дозрілу.

Тож хай отам, де вільне сонце гріє,
Де люди звикли до безкарних творень,
Моя духовна квітка заяскріє —
Бо родить нині
Тільки чорний корінь.

1980 г.