Повітря тане... В темряві небес
безглуздо мчить вмираюча планета
у всесвіту полатані тенета,
куди потрапить все. Я знову щез
з розірваного обрію між зір,
що геть порвався й лінії складає
з майбутнього, де всесвіту немає,
й минулого, де все наперекір
величній мрії вічного Творця,
який не дав побачити отцям
свого обличчя в полум’ї купини.
Та десь в словах, що стигнуть у віршах,
моя пуста залишиться душа,
як тінь від рани страченого Сина...
Шляхи
© Copyright: Александр Ноцкий, 2021
Свидетельство о публикации №121020301835
Свидетельство о публикации №121020301835
Рецензии