Як дивно – ти мене впізнав,
Хоч двадцять літ вже за плечима.
Як дивно – ти мене й не знав
І не шукав у натовпі очима.
Ти «Здрастуй!» кинув, - я не зрозуміла,
Бо так змінився дуже через стільки літ.
Тобі ж сказати я це не посміла.
Та тільки згодом все ж отямилась: Привіт!»
І був твій погляд мов із безодні смутку,
Та все ж безхмарний і блакитний теж.
Душа твоя все не знайде притулку,
Та впевненість твоя таки без меж.
Кружляла віхола, кидала снігом.
Мело – і білим був усенький світ.
На мить зустрілися і розлучились,
А ти дивився мені услід…
2003р.
Зустрiч у зимову заметiль
© Copyright: Елена Сребняк, 2021
Свидетельство о публикации №121012805847
Свидетельство о публикации №121012805847
Рецензии