З рiдного голосу. Василина Иванина

                http://stihi.ru/2009/11/11/720

Ой, повеял буйный ветер, повеял, повеял,
Да все песенки мои по горам рассеял.
-------------
Меж скалами, по междуречьям,
То горной тропою, то гаем
Душа праотеческой речи
Израненным птахом плутает.
--------------
Дочка, пой - я не ругаю, пой хоть до рассвета,
Чтоб чем было вспоминать молодые лета.
-------------
Меж скалами эхо забьётся,
почувствовать боль ту успей...
Всё тише... В сердцах отзовётся -
песен старинных метель.
--------------
Заиграй-ка мне,скрипач, в струночки четыре,
А я песни буду петь о любови счастливой!
       
Оригинал

Ой повіяв буйний вітер, повіяв, повіяв,
та він мої співаночки горами розсіяв...
.........
у наших міжгір’ях і зворах,
по сиглах, бескидах, плаях
душа прабатьківської мови
блукає, мов зранений птах
...........
Співай, доню, не бороню, кілько твого світа,
по чім будеш пам’ятати молоденькі літа?..
...........
відлуння між скелями б’ється,
чи встигнеш, чи вловиш цей біль
все тихше і тихше.
А в серці
прадавніх пісень заметіль.
...........
Загусляй ми, гудаченьку, в чотири струночки,
най любкови заспіваю красні співаночки...