Доля

А доля била під дих уміло,-
ніхто й не бачив, як те було.
Летіли в спину ножі та стріли,
приклалось майже усе село.
Нема ні батька, нема ні брата,
і муж покинув,- одна-сама.
Набік схилилась старенька хата,
синочка більше в ній теж нема.
Ілюзій сонми помчались далі,
надії вмерли - не воскресить...
А Бог закручує у спіралі
вселенську вічність й коротку мить
аби з'являлось в серцях прощЕння,
аби наповнились очі сліз,
щоб смуток той, що в Господній жмені,
до душ ображених не заліз.
Пітьма і Світло - одна монета,
між них напруга - життєвий струм.
Мої падіння для когось злети;
бурхлива радість - безмірний сум.
І так було, і так є, і буде:
царює хтось, іншим хліба зась!
Чекать наївно від Бога чуда
і сліпо вірити, що воздасть
і за смирення, і за терпіння,-
Йому спіралі крутить й крутить!
І засівати життя насіння,
ще й Сина власного воскресить...
А щодо мене. У мандри маю
скоріше вирушить. Біль минЕ.
Нехай синок, що дістався Раю,
до мЕне зірочкою мигне.