Бублик. Частина 2

  Літо надзвичайна пора, але як жаль, що пролітає воно швидше, ніж хотілося б. Бублик за літо підріс, ще більше витягнувся ніс, тулуб, але ніжки, як були коротенькі, такі і залишились. Хлопці стали його  дресирувати, бо дядько Петро і директор дитячого будинку  Олександр Вікторович сказали, що  Бублик не проста дворняга, а справжній мисливський  пес! А порода називається  такса!
 – Цікаво – думав Павлик, -  чому так породу назвали? Може тому, що вони схожі на автомобіль? Павлик одного разу бачив такий – довгий,  предовгий… Називається лімузин. На ньому «шашечок» правда, не було -  отже, це не таксі.   – Чому ж назвали породу « такса» - роздумував Павлик, бавлячись з Бубликом.
 Вони ганяли м’яча на спортивному майданчику. М’яч давно вже не був м’ячем, бо гострі зуби Бублика його прокусили і з нього вийшло майже все повітря. Але  то пусте! Головне, що було весело! І Павлик, і Бублик потомились, бігаючи.
Розпочалось навчання в школі, діти менше часу гуляли, ось і зараз їх погукали вихователі продовжувати робити уроки. Бублик не дуже переймався, що залишився сам. Він завжди знаходив собі заняття. Він то  виносив взуття на вулицю « провітрювати» і тоді діти шукали по всій  території, то рив ями, полюючи на мишей, чи кротів, то  крутився біля майстерні   вчителя з трудового навчання, Юрія Сергійовича,який по сумісництву завідував господарством.
Бублик помчав за межі території в сторону озера. Воно було далеченько, але дорогу Бублик знав, бо вже не раз бував там  з хлопцями – старшокласниками. З ними було завжди веселіше, бо дівчатка і діти молодших класів  намагалися його носити на руках, пестити та годувати. А ось Павлик, Кирило, Гриша, Степан , Ромко цього не любили робити, бо вони майже дорослі і по - дорослому ставились до Бублика. Вони ходили ловити рибу до озера, грали в футбол, навчали його виконувати  різні команди. Особливо  добре вдавалось виконувати команди « апорт», « сидіти» « лежати» « шукати» Він робив це залюбки. Ще він з задоволенням грався у хованки: хлопці ховались, а Бублик  їх знаходив! Та так швидко!
Звичайно, Бублик був вільна « птаха». Він тепер був менше під наглядом друзів і частенько бачився з бездомними  собаками. Бублик їх любив і навіть часто залишав свою їжу для них в своїй мисці, адже їли вони все, що знайдуть на помийницях біля  сільського магазину і столової. Були вони худі  і  хворі.
Стояла чудова осіння погода -  в  блакитному небі блукали білі пухнасті хмаринки, в траві  стрибали коники, літали здоровенні зелені мухи . Бублик  з задоволенням розтягнувся на траві біля озера і став прислухатися. Щось непокоїло його, він потягнув носом  повітря, нашорошив вуха…
Раптом, наче грім гримнув! Бублик підхопився на ноги і навіть злякався від несподіванки. Це був постріл! Стріляли по той бік озера в качок, які  завжди мирно  хлюпались тут все літо. Двічі ще  прогриміли постріли. Качки з криком піднялись в небо, деякі ховались в очерет, швидко гребли, пірнали… Мисливці… - ось воно що!  З іншого берегу чути було,  як хтось з мисливців подав команду: «Апорт!»  і  Бублик кинувся у воду – там, в озері, недалеко від берега лежала качка і не рухалась. Бублик схопив її, виплив і побіг  до дитячого будинку. Він знав, що це їжа, але не хотів їсти, тому ніс  її своїм друзям - бездомним собакам.
З того дня так і повелось. У Бублика була робота? Так, адже він мисливський пес, а допомагати друзям – це найкраще з усього, що можна робити в житті!

(Далі буде)