2007
На початку образи з’являється мить порожнечі
Та здається, що час зупинився і став непотрібним,
І немає молитви, щоб витягти душу з безодні,
І немає потреби шукати й плекати надію…
Як розбещено вп’ялась і в’їлась у мозок огида,
І знесилено впало додолу отруєне серце –
Та казати навіщо: не можу… не хочу... набридло…
Все одне твоє місце – твоє у занедбаній черзі…
І не вийти за коло своїх безіменних ілюзій,
Знов терпіти себе, доки глузд не покине назавжди,
Пам’ятати лише: все на світи – омана… і друзі,
Й вороги – тільки сон, маячня. І кохання – не справжнє…
Заступати на вахту подій, що не варті уваги,
І робити дарма безпідставні та втрачені вчинки,
Говорити – не те…Тріпотіти, як вицвілі стяги
На жертовнім вітру, забуваючи спокій зупинки…
Порожнеча
© Copyright: Брущенко Алёна Бруна, 2021
Свидетельство о публикации №121011704029
Свидетельство о публикации №121011704029
Рецензии