Акровiршi

АКРОВІРШІ

***
Бiль поступово розчиняється, i вiдлiтає смуток...
Отрута самоти лишається, але життя минає...
Гойдає тиша у своїх обiймах душу вередливу...
Дарує злива перехiд у стан нестями,
Але незламний - таємний спокiй,
        що пiдтверджує величнiсть...
Незвичнiсть... неповторнiсть...
         нестримнiсть справжнього кохання...
Ознака сили - слабкiсть непримарна,
Лузання часу, доки доля забарилась...
Елегiя передчуття - занадто
Натхненна, втiм - дещо замiнилось:
Адажiо ілюзій в щастя утворилось...


***
Свiдками стаємо сутiнок суттєвих.
Вирiшальна зустрiч - збiг подiй миттєвих.
I нестримнiсть рухiв,i незручнiсть станiв -
Тiльки-но прохання крихiток кохання...
Лемент до нестями, регiт до ридання,
Але все єдине: вперше i востаннє...
Нiжний стогiн серця без промов пишнотних -
Айстер вересневих сром'язливий дотик...

Миловидь - хвороба, що кладе додолу
Обережних навiть, та сумнiвно кволих...
Втiха сьогодення - пелюстки троянди,
Чари безпораднi, неповторнi зради...
Але має статись все, що має бути...
Незвичайна власнiсть довгої отрути...

***
Фiксую це життя...Що мушу ще робити? -
Ридати?.. Чи без спину реготiти?..
Агонiю спостерiга людського забуття...Прокляття
Наздогнало...I знов наздожене...
Чманiю... втiм, - нема огиди -
Езотерично прояв кривди
Сприймаю...I радiю мовчазним
Катарсисам...чи може катаклiзмам
Останнiх крапель вiчної душi...

***
  Cлухаючи красномовність блазнів,
  Лузгаючи днів шалений біг,
вИбираєш: бути – чи боятись,
  Знати, чи збиватися убік
  Юрб людських, що хліба і видовищ
  Криком обирають кожну мить!..
 
  Обережно... Далі буде те й ще...
  Лемент болю в струсах лихоліть...
  Ера щастя – золотим промінням
  Навесні пробудить сум осінній...
  Апріорі: світ – небес коріння...