Ну, козак!
Я вітаю тебе і нагОду...
Ти у мене не вИприснеш з рук,
Бо я теж із козацького рОду.
Ми, залежно, окремі в Добі,
Та у Дусі – довІку ми вмісті.
Бог дав місце під Небом й тобі
І поставив на лОбному місці.
Прихопили ж тебе «коршакИ».
Роздягнули до нитки на стУжі
І від Бога – легкої руки –
Не були, навіть кОпи, байдужі.
Ось, мерзЕнно, наїжився мент.
Він на тебе позиркує косо.
Ну а ти, як який монумент,
Фігуруєш огОленим тОрсом.
Не зігнувся. Ти витримав тиск
І тобі,..
(ти не прИйшлий пройдОха)
При живому – тобі – обеліск
Возвела на Майдані Епоха.
Свидетельство о публикации №121011403244