Повня
Павутиннями мар потойбіччя
Моє серце самотнє бентежив
Місяць білий. Благала: поклич я.
Метушливо, тривожно чекала
Збила крила, долаючи грати
І наосліп невміло шукала —
Як метелик вогненної страти.
Сяйво віялось зоряним пилом —
Це як решетом воду носити,
Як іти за примарним вітрилом
І себе тим шляхом розгубити...
Свидетельство о публикации №121011305890
Нема лиха крiм божоi кари.
С теплом i повагою.
Леонтий Белоцкий 2 11.10.2023 07:38 Заявить о нарушении