Повня

Тихим сумом сріблястих мережив
Павутиннями мар потойбіччя
Моє серце самотнє бентежив
Місяць білий. Благала: поклич я.

Метушливо, тривожно чекала
Збила крила, долаючи грати
І наосліп невміло шукала —
Як метелик вогненної страти.

Сяйво віялось зоряним пилом —
Це як решетом воду носити,
Як іти за примарним вітрилом
І себе тим шляхом розгубити...


Рецензии
Тримайся сестро обiч примари,
Нема лиха крiм божоi кари.
С теплом i повагою.

Леонтий Белоцкий 2   11.10.2023 07:38     Заявить о нарушении
Дякую за поетичний відгук!

Наталия Редько 2   13.10.2023 08:54   Заявить о нарушении